Ознаки ПТСР (посттравматичного стресового розладу) та як собі допомогти

Багато людей пережили або стали свідками подій, що залишили глибокий емоційний слід, та після таких досвідів люди часто помічають, що не можуть повернутися до звичного життя: щось ніби «зламано» всередині. Це може бути наслідком посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Посттравматичний стресовий розлад – це психічна реакція на подію, яка перевищила здатність людини впоратися з нею. Йдеться не просто про сильний стрес, а про досвід, який залишає глибокий слід у психіці: війна, полон, катування, насильство, аварія, смерть близької людини або будь-яка ситуація, у якій людина чи інші були під реальною чи уявною загрозою життю.

ПТСР має кілька груп симптомів, які можуть проявлятися одразу після події або через певний час – навіть через місяці чи роки. Про те, як розпізнати та звернутися за допомогою, детально розповідають фахівчині Миколаївського благодійного фонду «Любисток» — організації, що є членом Коаліція НУО з протидії торгівлі людьми та здійснює діяльність у сфері надання правової допомоги, підтримки постраждалих і підвищення обізнаності щодо ризиків експлуатації, торгівлі людьми та насильства в умовах війни.

Людина постійно повертається до подій – зʼявляються нав’язливі спогади або «флешбеки» – коли подія «повертається» з такою реалістичністю, ніби вона відбувається знову. Час від часу зʼявляються кошмари, у яких повторюється травматична ситуація. Звуки, запахи, новини, які нагадують про подію, є тригерами, тобто викликають емоційні або тілесні реакції – сильна тривога, паніка, і навіть страх.

Людина намагається не говорити про травму, не відвідувати місця чи не бачити людей, які нагадують про неї, відмовляється від емоційного контакту – ніби закривається від усіх, зʼявляється байдужість, скаржиться, що життя втратило сенс. Також спостерігається втрата інтересу до справ, які колись були важливими.

Підвищена напруга та настороженість, які проявляться в надмірній збудливості, агресивності або дратівливості, постійному відчутті небезпеки . Через це виникають труднощі зі сном, концентрацією, пам’яттю. Спостерігаються також сильні реакції на гучні звуки, різкі рухи, світло.

Негативні зміни в мисленні та настрої: у людини, що має посттравматичний стресовий розлад, часто виникає почуття провини або сорому («Я вижив, а інші ні», «Я міг зробити більше»), безнадійність, апатія, ізоляція, викривлене сприйняття себе і світу («ніхто не зрозуміє», «світ небезпечний»).

Отже, життя людини, що пережила психотравмівні події, нібито розділилось на «до» та «після», і їй стає важко розслабитися, навіть у безпечному місці, вона може бути дратівливою, погано спати, не мати сил, і часто супроводжує почуття, що «не можна довіряти нікому» або що небезпека – поруч.

Жити з посттравматичним стресовим розладом непросто. Симптоми можуть з’явитися раптово – без очевидної причини, у будь-який момент. Часто їх провокують тригери – внутрішні або зовнішні чинники, які нагадують про пережиту травму й «повертають» людину в момент події. Тригери можуть бути внутрішніми – це власні думки, почуття, фізичні відчуття (наприклад, серцебиття, тиск у грудях, тривога), та зовнішніми: це події, звуки, запахи, місця або люди, які асоціюються з травмою (гучний вибух, певна мелодія, форма, локація). Небезпека тригерів у тому, що вони можуть викликати сильні емоційні реакції – страх, паніку, заціпеніння або глибоку апатію.

Професійна допомога. Якщо такі симптоми ви помічаєте у себе, перший і важливий крок – визнати, що вам важко. Це не соромно і не означає, що ви «слабкий». Навпаки, це – це прояв відповідальності за своє життя. Професійна допомога допоможе повернутись до звичайного стану. Почати можна з сімейного лікаря – він направить до психіатра або психолога, який спеціалізується на травмі. Психолог або психотерапевт допоможе безпечно пройти шлях від болю до відновлення. За потреби лікар може призначити препарати, які зменшують тривогу, покращують сон та настрій.

Подбайте про своє тіло. Після стресу тіло теж потребує турботи, тому намагайтеся відновити сон і харчування. Займайтеся рухом – навіть короткі прогулянки або легкі вправи допомагають зняти напругу. Зменшіть споживання алкоголю, кави, нікотину – вони тимчасово знімають напругу, але погіршують стан нервової системи.

Навчіться «заземлюватися». Коли накриває хвиля тривоги або флешбек: зверніть увагу на п’ять речей навколо, які бачите. Відчуйте дотик – до стільця, підлоги, тканини під руками. Зробіть кілька повільних вдихів і видихів, промовте в думках: «Я тут і зараз. Це вже минуло».

Тримайте контакт із людьми. Спілкування – теж ліки, людина – соціальний біологічний вид, і ми «лікуємось» один об одного. Навіть якщо не хочеться, шукайте тих, з ким можна поговорити спокійно, без осуду. Це може бути близький друг, родич або людина, яка просто вміє слухати.

Маленькі кроки – велика справа. Не вимагайте від себе «повернутися до нормального життя» за тиждень. Зробіть ставку на дрібні, регулярні дії – ранкова кава, прогулянка, розмова з другом, слухання музики. Вони повертають відчуття стабільності.

Якщо поруч із вами людина, що має ПТСР, важливо знати її тригери й по можливості обмежувати їхній вплив. Це допоможе створити безпечний простір.

Важливо дотримуватись простих правил:

• не створювати ситуацій, які можуть спровокувати спогади про травму;
• за можливості уникати місць великого скупчення людей;
• не використовувати різкі або гучні звуки (салют, петарди, іграшки, гучні рінгтони), уникати місць, де можуть бути такі звуки;
• не робити несподіваних рухів і не торкатись людини без дозволу;
• намагайтеся дотримуватись передбачуваності – різкі зміни планів можуть викликати тривогу.

Добрі наміри іноді можуть зашкодити. Людині, яка пережила важкі психотравмівні події, не, не варто робити і говорити наступне:

не змушуйте розповідати про подію — це може призвести до повторної травматизації;

• знецінювати її досвід («все минуло», «іншим гірше»);
• героїзувати і тиснути фразами «треба триматися», «опануй себе»;
• засуджувати і звинувачувати за емоційні реакції;
• говорити, що «час лікує» – без допомоги час лише закріплює біль;
• стверджувати, що «розумієте, як це» (кожен досвід унікальний, навіть якщо і ви пережили подібне);
• торкатись людини, обіймати без її згоди;
• створювати гучні звуки чи різкі ситуації;
• підтримувати уникання проблем – воно лише продовжує страждання;
• вживати стереотипи на кшталт «це пройде само» або «це просто нерви», «час лікує».